Допомога Військовим

Допомога бійцям – Попасна, Красноармійськ, Піски

By Квітень 29, 2016 No Comments

12744036_1723418297895049_2515830466955208653_n

“Рейс 26-28 квітня, екіпаж у складі Горіха Зерня та Святослав Бойко, маршрут Київ – Харків – Бахмут – Попасна (і район) – Красноармійськ – Піски – Ізюм – Харків – Київ.

Не знаю, як підступитися до цієї поїздки. Вона була дивною, це загальне враження. Якщо брати панорамну картину – калейдоскоп. І у голові такий же сумбур, тому почну з суб”єктивного.

Раніше ми мали три складники процесу – мирне населення, волонтерів і армію – не армію, ополчення – не ополчення, скажімо так, збройні сили перехідного періоду.

Півтора-два роки тому волонтери були хай не першою, але далеко не останньою ланкою цієї війни. Час, коли з Артемівська у Костянтинівку їхали за спиною групи зачистки, тому що у посадках іще були ДРГ. Час, коли бронік і каска у волонтерському екіпажі сприймалися як нормальний атрибут. І граната у бардачку, про всяк випадок. Час, коли потрібно було все – вода, форма, взуття, тактичні окуляри, медицина, кровоспинні, біноклі, а про таке чудо, як тепловізор, іще ніхто не заїкався. Ми зайшли у цю війну голі і босі, із ватними штанами 46-го року випуску.

На наших очах ситуація змінювалася. Сіра зона звужувалася, у прифронтових містах відновлювали порядок, у містечка і села повернулася нова пошта та інші перевізники, запрацювали готелі, магазини. І головне, з кожним рейсом ми бачили становлення махіни, чудиська “обло і озорно”, нової армії. Я знаю про проблеми, якими супроводжується цей процес. Але факт є фактом, ми зараз маємо справу з інституцією, яка націлена на виконання своїх завдань і має для цього ресурси. Ти або входиш у структуру, приймаєш її правила гри і обмеження, або відступаєш у сторону, щоб не плутатися під ногами.

У мене язик не повернеться назвати наших бійців “зайчиками” чи “хлопчиками”. Цей 50-річний “зайчик” тут а) на роботі, б) надовго і в) ломом підперезаний. Вони не воюють, вони працюють, вони зайняті справою, яку в цих самих полях і ярах робили інші українці задовго до них, іще від перших орків.

Чим ми можемо допомогти у їхній роботі зараз? По-перше, ми можемо підтримати нашу армію морально. Ми можемо говорити правду, не про міфічних аватарів, а про нормальних, адекватних чоловіків і жінок, які добре працюють у некомфортних умовах. Ми можемо час від часу провідувати “свої” підрозділи, стримуючись від бажання зробити селфі на позиції або написати щось таке гаряче про черговий котел в Авдіївці. Скажімо так, на “передових рубежах” зараз ніхто не звітує перед волонтерами і не ділиться свіжими історіями. Нарешті з”являється поняття військової таємниці, контроль за мобільними переговорами, взагалі контроль за язиками.

Ну і головне, ми можемо і далі підігрівати громадський інтерес до теми АТО. Ми не повинні миритися із статусом законсервованої війни, тому що за всіма ознаками, цей конфлікт планують на роки. Це бездонна бочка, у яку рік за роком вилітатимуть ресурси України, а якщо додати потенційні виплати на “відновлення Донбасу”, це втопить нас усіх.

У цій поїздці я цілеспрямовано фотографувала руїни. Я хочу, щоб ці фото з Пісків побачили у нашому селі, побачили у Глухові, у інших містечках як наочне свідчення того, що буває, коли народ розслабляється. Особливо це актуально для прикордонних з Росією областей. Ось така неприглядна війна може у будь-який час прийти у ваш дім. Ось такими стануть ваші будинки, меблі, городи. Ось такими будуть фасади. Ось що залишиться від даху.

Я хочу, щоб ці фото побачив мій дядько-пасічник, який досі вважає, що “всі власті однакові”, і що “нам главне шоб тільки робота була, а хто там наверху командує, не важно”. Я знаю, що його пройме весняне село у цвіту, без жодної бджоли у деревах. Як це так? Саме взяток іде, яблуня зацвіла, а бджіл нема??

Але я не знаю, що пройме місцевого охоронця в Артемівську, який довго розказував напарнику про “батальйони негрів” під Дебальцево. І про “територіальний” коефіцієнт до пенсії, за яким йому платять тільки 1800 грн, а у “києвлян” пенсії по 5 тис грн. Тому що “коефіцієнт” вищий… Чи адміністраторшу в готелі – нема води? брудна постіль? брудний душ? Ну і ладно.

Багато “не знаю”, але зрештою, у країні є розумніші за нас люди, яким належить знати. А я переважно фотографувала з вікна машини, перевалюючись із ями на яму. Можливо, ці фото допоможуть комусь знати краще.

Нова клумба на заправці, її тут не було. Свіжо-засклені вікна у Попасній замість картонок. Небо з-під маскувальної сітки. Імпровізований концерт у підвалі, за розкішним круглим столом з антикварною стільницею, де рації вперемішку з печивом і патронами. Великий жовто-синій тризуб біля розбитого мосту, бліндаж під “Мостом” із закличним написом – “сдаю койко-місце”. Грубий сміх, груба реальність, яка насправді є більш реальною, ніж здається звідси, з Києва.

Хочу подякувати людям, які допомагали з організацією рейсу, незважаючи на свої власні сумніви та обставини. Людям, які вірять, що труднощі – ситуативні, а правда все одно на нашому боці. Отже, дякую Армен Шахарьянц за теплу зустріч і підвантаження пасками і смаколиками від яготинців. Дякую Inna Olkhovaya за медові суміші, Олена Донченко за каву, Petr Primachenko за знамениту тушонку,Народний Оборонпром за скоби для бліндажів, жилетки і печиво. Дякую Anna Molchanova за штани і форму, Sergey Dubenko за фліски, Galina Andrejceva за гумові чоботи і білизну, Viktoriya Lasiychuk за медицину і перев”язочні, Жені і Валіку за підсумки, турнікети, мастило для зброї, Alla Kupchenko за кікімору,Любов Волощенко, Viktoriya Lasiychuk і Ольга Лобода за оплату пального. Дякую іще багатьом багатьом нашим друзям, які передавали і приносили речі, і яких я зараз просто не можу перерахувати, тому що заклинило після безсонної ночі, але які все одно на мене не образяться.

Спокійних нам свят, дорогі. Хоч би Паска минула нормально, без втрат.”

Тамара Горіха Зерня

фотозвіт:

12047189_1628796367393591_2718854323126349681_n

12336147_1694468200790059_332271245_n

12305529_1694468284123384_1949873774_n

13076808_1698618270411400_8227455856588915886_n

 

12325347_1694468287456717_119111696_n

13083168_1698617850411442_4938334288305433483_n

13087418_1698617757078118_7019629848174467390_n

 

13091940_1698617837078110_392830036950729585_n

 

13095870_1698618923744668_8967723047234257166_n

 

13095994_1698618000411427_4201112154963350493_n

 

13062041_1698617877078106_2977138838152617018_n

 

13102703_1698618260411401_6244442532837507630_n

 

13103354_1698617803744780_4292483029424133252_n

 

13119027_1698617933744767_6453426448130715861_n

 

13124685_1698617753744785_1044620800910967728_n

svyatoslav

 

 

Leave a Reply