НастяЗникає — гурт у жанрі український соул, 11 березня виступить в Rock Café Prague. Концерт відбудеться в рамках міжнародного фестивалю “Jeden svět“
Починався як сольний проект вокалістки, гітаристки та авторки пісень Анастасії Осипенко.
I letos pro vás Jeden svět chystá skočný večírek. Na jednom pódiu v Rock Café Prague (Official) se potkají ázerbájdžánský rapper Jamal Ali, který kvůli své prořízlé hubě musel utéct do Berlína, a ukrajinské soulové a jazzové kvarteto NastyaZnykaye, které vzniklo v době vrcholícího Majdanu.
Člověk v tísni Jeden svět / One World
11.03.2016., v 21:30 Rock Café Prague (Official)
НастяЗникає — «Скафандр і метелик» (Comma Club live)
НастяЗникає: про соціофобію, «Один в каное» та україномовний Крим
Сьогодні ми поговорили із чудовою дівчиною Анастасією Осипенко про її власний музичний проект «НастяЗникає», що грає український соул. «НастяЗникає» існує зовсім небагато, але вже має на рахунку акустичний альбом «Дієслова наказового способу» і сингл «Час навспак» та готує повноцінний альбом. Також гурт має щільний гастрольний графік по всій Україні.
7butttons: Отже, у вас нещодавно був перший сольний концерт: які відчуття? Все було так, як ти і уявляла собі?
Анастасія Осипенко: Ми самі займались організацією, зупинили вибір на неоднозначній локації, окремо хвилювались через безліч немузичних моментів. Але все пройшло чудово, слухачі гарно вступали з нами в діалог. Коли зразу бачиш емоційний відгук, грати-співати-говорити до публіки хочеться більше і виходить легше. Було декілька кумедних моментів і, звісно, нам іще багато над чим треба працювати, але риску за свої півроку разом ми провели. Попереду ще багато цікавого.
7butttons: Тобто того, хто б називався продюсером чи піар менеджером, у вас немає?
А.О.: Немає, поки що все робимо самі. З одного боку, це неправильно, бо нас цікавить суто творчість, з іншого – це по-своєму корисний досвід і відсутність чужого втручання, тому не жаліємось.
7butttons: Настя, ми з тобою познайомились на мистецтвознавчому конкурсі. Арт- критика – це основне захоплення?
А.О.: Арт-критика – це взагалі найменш постійне моє захоплення насправді. Мене на конкурс занесло зокрема тому, що це ще доволі чужа для мене сфера, але завжди цікава. Зараз переважно займаюсь літературним редагуванням і пишу про кіно.
7butttons: Якби, скажімо, виникла перспектива стабільної роботи десь у редакції, і постав би вибір: музика чи журналістика, що б переважило на цих терезах?
А.О.: Складне запитання, сподіваюсь, такої ситуації не виникне. Та і не те щоб сподіваюсь, це майже нереально, щоб одне повністю відсунуло в тінь друге. В гурті ми наразі не ставимо перед собою мету заробляти музикою, сприймаючи всі локальні особливості, та готові віддавати їй багато часу й ресурсів. Зараз вона, так би мовити, існує в щілинах (між навчанням, справами, обов’язками, відпочинком), але все одно її найбільше у моєму житті.
фото: Юрій Шакалов
7butttons: А як вдається встигати все це робити? Є якийсь твій фірмовий секрет?
А.О.: Насправді мене дуже смішить, що збоку я здаюсь людиною, що багато встигає. Я доволі розгублена у своїй гуманітарній сфері та встигаю суттєво менше, ніж хотілося б. У плані музики теж можна було б працювати над собою більше. Моя результативність повністю зав’язана на бажанні й любові до сфер, якими займаюсь.
7butttons: Отже, вертаючись до музики, це було якесь дитяче захоплення, свідомий вибір чи “мама наполягла”?
А.О.: І дитяче захоплення, і свідомий вибір. Малою я брала пульт за уявний мікрофон і влаштовувала концерти, оголошуючи себе: «виступає народна артистка України…» В принципі, я завжди співала, але довгий час не уявляла себе в цьому серйозно. Першим поворотним пунктом стало захоплення джазом і віднайдення вокальної манери, що імпонує; другим – з’ява творчих імпульсів, абсолютно несподівана.
7butttons: Цікаво, а які саме джазові виконавці на тебе повпливали? Чи може взагалі є для тебе такий взірець, про якого ти думаєш: непогано було б повторити?
А.О.: Я не змішую творчість із життям, та і загалом немає людини, чий життєвий шлях хотілося би повторити. Хочу, щоб усе було по-своєму. А в музичному плані на мене вплинули передусім усі джазові діви – від Елли Фітцджеральд і Джулі Лондон до Мадлєн Пейру й Іви Кессиді. Окремими джерелами – найпотужнішими – були Нора Джонс та Емі Вайнхаус. Трошки пізніше окреслилась ширша територія соулу: від сентиментальних паростків Сема Кука й Отіса Реддінга до різноманітних продовжувачів традиції.
фото: Юрій Шушкевич
7butttons: Але знову ж таки цікаво, маленька дитина не почне слухати джаз, якщо їй ніхто його не поставить. Хто у вас в домі естет?
А.О.: Ну, я вже була підлітком тоді. Брат щось записав на диск – далі шукала сама
7butttons: Отже, соул. Як би ти взагалі оцінила цю нішу в українській музиці? Хто ще грає в такому стилі? Чи не намагаються тебе порівняти з кимось?
А.О.: У нас чимало соул-вкраплень: від Джамали до менш помітних гуртів типу Glory Box. Але всі вони більше міксують стилі, ніж ми.
Нас занадто часто порівнюють із «Один в каное», і це вже стало якимсь прокляттям (посміхається). Мене це насторожує.
7butttons: А чому так, як думаєш? Ти наче зовнішньо не схожа на солістку Ірину. Вони зі Львова, ви з Києва. А ти киянка, бо забула тебе спитати? До речі, у вікіпедії написано, що вони інді гурт
А.О.: Раніше (коли я грала сама) це видавалось мені більш-менш логічним: бо душевна акустика без зайвих витребеньок. Але вже на тому етапі постійні паралелі починали дратувати. Зараз ми зовсім інші, порівняння виходить за межі мого розуміння (посміхається). Я кримчанка, але зараз живу в Києві і, думаю, житиму тут завжди.
7butttons: Твоє місце народження якось вплинуло на твої пісні? Чи Київ? Щось зачепило тебе в цьому місті чи просто навчання, друзі, знайомства? До речі, дивно бачити україномовну людину з Криму, чи то Могилянка так впливає?
А.О.: Я народилась у маленькому містечку в Херсонській області, коли мені було п’ять, ми переїхали в Крим. Так, як не дивно, моя родина україномовна. Євпаторію я обожнюю, за багату мультикультурну історію та море. Київ давно сприймаю як єдине комфортне місто, саме тут я зустріла більшість важливих людей і захоплень
фото: Юрій Стефаняк
7butttons: …І музикантів групи теж? розкажи про них трохи
А.О.: З Юрою (басист) я була знайома раніше, а Лєна і Ната знайшлись через моє оголошення в соцмережах. Ми всі швидко спрацювались і зблизились. Часом жартуємо про нашу соціофобію, та разом на сцені нам завжди добре (посміхається)
7butttons: А от про соціофобію можна і детальніше
А.О.: Так вийшло, що ми вчотирьох доволі замкнуті люди. Тому, мабуть, і не входимо в якісь музичні тусівочки. Парадокс, але чим далі публіка від сцени, тим легше нам встановлювати з ними контакт.
7butttons: Напевно, це біч всіх інтелектуалів. А чим вони займаються, адже музика, напевно, не основне заняття?
А.О.: Звісно. Ната закінчує медичний, Юра програмує, Лєна займається то тим, то сим. Музику складно зробити основним заняттям, бо тоді її конче треба було б комерціалізувати…
7butttons: Так, питання музики і комерції дуже складне, напевно, ціла тема для окремої розмови. Я б ще хотіла спитати, як вдалось стати “розігрівом” на концерті “Крихитки”? Вас якось знайшли чи ви самі проявили ініціативу?
фото: Тарас Хімчак
А.О.: Саша Кольцова активно слідкує за молодою українською музикою і давно звернула на нас увагу. Вона просто написала мені й запропонувала виступити – так і вийшло.
7butttons: Чудово. Наостанок, хочу спитати куди “зникає Настя”?
А.О.: Вирішилась іменуватись зниканням – щоби не зникати (посміхається)
Бо саме через музику відчувається, що хочеться залишити щось по собі.