Ввечері 2 травня у Празькому кінотеатрі Bio|Око відбувся показ документального фільму “Міф”. Якщо Ви із цим фільмом іще не знайомі, то щиро радимо цю ситуацію виправити. “Міф” – це фільм про Василя Сліпака, українця, соліста Паризької національної опери, який загинув від кулі снайпера на війні на Сході України. Один із режисерів стрічки Леонід Кантер назвав “Міф” найбільш касовим документальним фільмом в Україні: “Його показали в усіх великих містах усі найбільші кінотеатри”

Показ у Празі відбувся зусиллями громадської організації “Українська Європейська Перспектива”  “UAportal”. “У нас немає можливості робити велику рекламу, тож ми діємо методами партизанського маркетингу і запрошуємо вас усіх включитись у цю партизанську боротьбу” –  жартівливо (а у кожному жарті, як відомо, є лише частина жарту) прокоментував ситуацію режисер фільму Леонід Кантер. Адже саме громадські організації та волонтери українських діаспор допомагають організовувати покази у країнах світу. Таким чином “Міф” уже побував у великих турах Сполученими Штатами, Канадою, Італією, Німеччиною, і після Праги тепер прямує до Польщі. Постійна гастрольна команда фільму складається всього із двох осіб: режисера стрічки Леоніда Кантера і продюсера Катерини Мізіної. На деяких показах присутній також хужодник-карикатурист Юрко Журавель.

Один із режисерів фільму "Міф" Леонід Кантер

Леонід Кантер пояснив UAportal рішення особисто супроводжувати фільм під час гастролів країнами Європи та світу:

– Коли народжується маленька дитинка, треба спершу навчити її ходити – умовно кажучи. Це те, що наразі відбувається із нашим фільмом. Фільм уже є, але якщо його просто віддати, то його будуть показувати у жахливих умовах, жахливо показувати. Тобто, треба його супроводжувати. Ми возимо фільм по світу, стежимо за тим, щоб його показували у технічно якісних умовах, щоби були люди, щоби була класна реклама, і так далі. Чому? Тому що для нас дуже важливо, аби історію Василя Сліпака дізнались якомога більше людей. Всі, хто дізнаються цю історію, вони вже не сприйматимуть Україну лише як вареники або як Чорнобиль. Вони сприйматимуть Україну як Василя Сліпака, будуть любити Україну, поважати Україну і намагатися допомогти цій країні.

Гроші, отримані за показ фільму, “Українська Європейська Перспектива” передасть команді на подальші проекти. Також безпосередньо у глядачів була можливість підтримати українське кіновиробництво. Крім традиційної скриньки для фінансових внесків, Леонід із Катериною привезли до Праги футболки із дизайном фільму “Міф” та DVD із документальним фільмом “The Ukrainians: Добровольці Божої чоти” про захист Донецького аеропорту – від режисерів “Міфу” Леоніда Кантера та Івана Яснія. З аукціону також продали календар “Знай наших” із ілюстраціями Юрка Журавля – ціна піднялась до трьох тисяч крон. Юрко Журавель – автор анімацій у фільмі “Міф”, лідер музичного гурту “OT VINTA” і український просвітник, створив календар із карикатурами на видатних українців, котрі зробили щось визначне для цього світу. До списку ввійшли понад сто видатних особистостей – по 9 на кожен місяць – художники, поети, військові, філософи, політики, починаючи Ярославом Мудрим і до героїв сьогодення. На останній сторінці календаря є і Василь Сліпак.

Ми поцікавились, наскільки велика постійна команда Міфотворців, на що Леонід Кантер відповів просто: “У нас немає постійної команди”.

– Ми працюємо завжди на основі фрілансу та збираємось завжди під проект. Ми завжди намагаємося зібрати зоряний склад, тобто всіх найкращих – найкращих з найкращих. Я їх всіх знаю, насправді, тому що я із кимось вчився, із кимось виріс, з кимось працював. Питання найчастіше постають стосовно грошей. Хоч майже всі вони кажуть: „Ми готові працювати безкоштовно“, – по факту це означає, що вони готові працювати у вільний від роботи час. А роботи у цих людей стільки, що вільного часу немає. І тому така робота – день на тиждень, або вночі після роботи – є неефективною.

– Як довго створювався „Міф“?

– 17 місяців.

До команди Міфотворців у якийсь момент залучили рідного брата Василя – Ореста Сліпака:

– Він включився, він підказував нам усе, він розказував. Ми постійно із ним зустрічалися, спілкувались, ми їздили до Франції – він теж приїжджав. Тобто, він був нашим гідом по життю свого брата.

Фільм “Міф”, можна сказати, не надає відповідей про життя, вибір і смерть Василя Сліпака, а навпаки – ставить запитання. “За що загинув Василь Сліпак?” Чому він обрав окопи Донбасу замість паризької сцени? Як любив Василь Сліпак? Тема двох світів – світів життя і війни – невичерпна, індивідуальна, особлива, простих відповідей нема. Сам Леонід Кантер знає обидва світи “із перших рук” – він також був на війні. У 2014 році Леонід служив у добровольчому батальйоні: “3 дні розбиралися з автоматами і 3 дні марширували, через 6 днів підготовки на сьомий вирушили на фронт”. Василь Сліпак служив у добровольчому батальйоні ДУК “Правий сектор”. У добровольчих батальйонах воювали люди переконань і люди вибору, люди із мінімальним досвідом, але із максимальною силою волі. Адже це була єдина можливість для цивільного потрапити на передову – у лавах ЗСУ ніхто би Василя не пустив на фронт. А він хотів потрапити “на вістря ножа” – як зазначив Леонід Кантер.

“Ми не можемо продовжувати брехати самим собі” – сказав Василь Сліпак і вирушив на фронт. У фільмі показали, що Василь вертався на фронт двічі, насправді ж – тричі. І за третім разом він загинув. “Коли ти потрапляєш у це середовище, – говорив Кантер глядачам у залі, – ти потрапляєш у братство. Там немає напівміри, там є лише життя або смерть. Там немає якихось хитрощів, чогось такого. І, звичайно, дуже хочеться повертатися до такого”.

Окрім Василя, серед живих уже немає трьох інших героїв фільму. Один із них – “Сім’янин” – є героєм “Міфу” та “Добровольців божої чоти”, був Кіборгом, залишив п’теро дітей. І ці герої – лиш менша частина загиблих, ті, чиї імена ми пам’таємо, про яких ми говоримо і пишемо, про яких знімають фільми. Утім із життя пішло значно більше хлопців і дівчат. Ми, на жаль, не пам’ятаємо імена усіх, і навряд чи колись їх усі зможемо запам’ятати.

Тож чого варта їх смерть? Ми не претендуємо на те, аби відповісти на це питання. Але ми радимо вам подивитись “Міф”, аби самостійно поставити важливі для Вас запитання і самостійно знайти на них відповіді. Ми радимо Вам подивитись “Добровольці Божої чоти” та усі інші документальні й художні фільми про війну в Україні. Ми радимо Вам подивитись на війну через призму людського – людських переконань, людських прагнень, людських життів.

Чи була даремною, чи недаремною смерть Василя – це питання піднімається у фільмі, як зауважує режисер. “Насправді, відповідь залежить від кожного з нас, від вас, і від мене. Якщо ми проживемо своє життя на всі 100%, щиро, чесно, якщо ми не дозволимо вирубити український ліс, якщо ми не будемо кидати недопалки собі під ноги, якщо ми припинимо давати хабарі, то, звичайно, ця смерть буде недаремною. І навпаки. Тому “борьтіся, і поборете!” Я стараюсь і вас закликаю. Будь ласка, давайте всі разом!” – додав Леонід.

Режисер наголосив, що у будь-якому суспільстві є не більше 2% людей, яким не байдуже: “Революція зробила так, що в Україні є 10% людей, яким не байдуже. Це дуже велика кількість. Але є ще ті 90%, котрим байдуже”. Якщо Ви вважаєте, що належите до 10% небайдужих, то дуже важливо небайдуже жити. Команда Міфотворців докладає власних зусиль, аби не залишатись осторонь. Вони опікуються власним продуктом – кожною деталлю до останніх дрібниць (це ми точно знаємо, як співорганізатори показу фільму “Міф”). Вони планують створювати нове, хоч і тримають поки що у секреті деталі:

– Плани є, але у мене є такий принцип, що „Пацан сказав – пацан зробив“. Тому я ніколи не кажу, коли напевно не знаю, що я це зроблю. Бо я змушений буду зробити, але в мене немає ще жодних коштів на це. Робота вже йде, а коштів іще нема – як завжди [посміхається]. Тому, як я буду знати, що назад дороги уже нема, ми про це оголосимо. Я думаю, що це станеться у найближчий тиждень, і всі дізнаються, що ми робимо і коли це буде.

Важливо те, що команда продовжить створювати. Українське кіно відроджується, про що свідчать останні кілька років. Цей процес вражає стрімкістю і пристрастю, і ми з вами відіграємо у ньому дуже важливу роль. Продукт українського кінематографа буде існувати тільки тоді, коли буде споживач. Тож давайте дивитись фільми, хвалити і критикувати, запрошувати близьких і ледь знайомих людей. І тоді ми будемо бачити більше якісного українського кіно.

Маргарита Голобродська

Фото: Роман Михальчук, Марія Щур (Радіо Свобода)