Нам бракувало своєї ідеології та політичної платформи, яка б переборола олігархію в нашому політичному процесі. Мабуть Бог побачив, що не в змозі ми це зробити самостійно, от він і послав прокремлівських окупантів, щоб згуртувати нас, з´єднати в одне ціле.
Окрім роздумів над тим, що відбувається в українській політичній системі, час від часу понурююсь в історичні події та порівнюю наших пращурів з теперішнім поколінням. Завжди віддаю велику шану людям, які віддали своє життя за Україну вільну та незалежну.
Хочу згадати таких, як Михайло Сорока з Рогатина, який помер в 1971 р. в концтаборі, пробувши в них 30 років та Володимира Караташа.Вони одні із тисяч наших історичних героїв, які пройшли 40-денне протистояння в Кенгірі з 6 травня до 26 червня 1954 року. 10-тисячний Степовий табір, в якому було 50% українців та 25% прибалтів, тобто більшість політв’язнів із Західної України, саме ті, хто не попав під амністію після смерті Сталіна. Тобто, найбільш ідеологічно підковані та небезпечні для режиму Радянського Союзу та ідеї комунізму, ті, які приймали участь в боротьбі за Вільну Україну в рядах УПА, ОУН або родичі цих героїв.
Великдень 1954 року, жіночу колону табору вели з примусових робіт в зону, чоловіча колона йшла на роботу, дві колони під час походу пересіклись. Чоловіки привітались з жінками словами «Христос Воскрес!», жінки їм у відповідь – «Воістину Воскрес!» Адже в тих колонах були рідні та близькі брати та сестри, зустрівшись, почали вітатись такими словами великого свята, але відповідь конвоїрів була інакшою –
« Молчать Бандеровцы!», і черга з автоматів. Одразу на місці було вбито 13 в’язнів , а 5 з 33 поранених померли потім в лікарі.
Після цього випадку, та, як наслідок постійних знущать і катувань, в´язні 6 травня підняли бунт, який протримався 40 днів рівно 61 рік тому. І за цих коротких 40 днів зустрілись «брат із сестрою та впали мури, які їх розділяли».
Листівками, передаючи звістки, було повідомдено про цей бунт до найближчих міст та сіл, але комуністична машина була настільки потужною, що придушити таке повстання було прогнозованим. І стали у вишиванках наші Герої взявшись за руки, чоловіки, і жінки проти танків , які не зупинились. Під час придушення бунту було вбито більш ніж 700 в’язнів, більшість з них саме українські борці за свою свободу та свободу своєї країни.
Такі історичні події, крапля до краплі і призвели до руйнації комуністичної системи.
Пройшов рівно 61 рік, сьогодні ми вітаємось «Христос Воскрес!» «Воістину Воскрес!» в частково окупованій Україні. Агресор зі Сходу захопивши нашу територію, і надалі буде просуватись до внутрішніх наших земель. Дякувати Богу, що і в теперішній час є в нас Герої, які готові віддати своє життя за свободу і Вільну Україну.
Нещодавно було прийнято три важливі закони, на які ми чекали 24 роки:
1) Рада визнала армії УНР, ЗУНР, ОУН та УПА борцями за незалежність.
Законопроект Юрія Шухевича, сина великого борця, Героя України Романа Шухевича, – історична подія. Саме син, який пройшов 40-річні табори та поселення вніс цей закон і за нього проголосували.
2) Рада наказала розсекретити архіви КДБ. Депутати гарантували українцям право на доступ до архівної інформації репресивних органів.
Це дуже добре, адже багато було і в наших рядах сексот, які здавали борців НКВС, доносили та зраджували, саме таких потрібно знайти. Час минув, можливо їх вже немає в живих, але історія має бути правдивою і правда в ній – це є наша ціль. Саме після таких правдивих історичних подій можемо створити чесне суспільство, в якому не буде місця зрадникам та корупціонерам.
3) Рада прийняла закон декомунізації України, заборони символіки комуністичної та нацистської пропаганди. Тобто, визнала злом як Комунізм СРСР, так і Нацизм Німеччини.
Саме на такі закони ми чекали 24 роки нашої незалежності.
Комуністи, які були ярими ідеологічними прислугами ще під час Радянського Союзу, стали нашими керманичами, а це такі, як Кравчук та Кучма. Тому і опинились ми сьогодні в суспільстві, де процвітає корупція та «5 колона».
Не змогли вберегти В´ячеслава Чорновола, який мав великий шанс стати нашим президентом в 90-х роках, і я впевнений, що наша країна пішла б вже давно проєвропейським шляхом, але його смерть відкинула наше суспільство, яке ще в той час не було готове.
Так розставила історія, так було потрібно Богу.
В ці святкові дні, ми будемо вітати один одного, будемо звертатись до Бога, щоб дав нам сил та добра, позбавив війни, щоб ми жили в мирі та достатку.
Нам потрібно звернутись до Бога, щоб простив нас, адже наші гріхи зв’язані історичними подіями. Згадайте всіх Героїв, які є у вашій пам’яті, і святкуйте з радістю, адже ми є великий народ, який пройде і це випробування.
Нам є чим пишатись, тільки потрібно більш частіше звертатись до історії, але правдивої, а не тої, яку нам «упихувала» комуністична система.
Правду потрібно знаходити між рядками.
Адже ніколи, повторююсь, ніколи влада не зацікавлена у прозорості та доступності правдивої інформації, якщо це стосується питань, які йдуть в розріз ідеології, та інтересів цієї влади. Це стосується, на жаль, і влади сьогодення, яка вже керується інтересами олігархату, а не народу.
А комунізм в ідеології є набагато сильніший, ніж можливості, якими оперують олігархічні клани.
Тому нам бракувало своєї ідеології та політичної платформи, яка б переборола олігархію в нашому політичному процесі. Мабуть Бог побачив, що не в змозі ми це зробити самостійно, от він і послав прокремлівських окупантів, щоб згуртувати нас, з´єднати в одне ціле, відкрити очі на добро, відчути ціну волі, на буденні позитивні події, які ми перестали помічали.
Слава Україні!
«Христос Воскрес!»
«Воістину Воскрес!»
Політичний в’язень Василь Данилів, засновник УЄП
Лукянівський СІЗО
11.04.15