На сцені одного з найкращих театрів столиці Чехії відбувся перший рок-фестиваль українських та чеських гуртів «Україно, ласкаво просимо до Європи!». Організатори фестивалю присвятили його новим можливостям, які відкрилися перед українцями після запровадження ЄС безвізового режиму. Акція була доброчинною, гроші, зібрані з концерту, планують використати на допомогу дітям, чиї батьки загинули внаслідок бойових дій на Донбасі.
«Музична сотня», співаки, які підтримують українську армію і піснею, і зброєю, висадилася у Празі потужним десантом. Можливість подорожувати без віз – це і зручність, і відчуття особистої свободи і гідності», – сказав в інтерв’ю Радіо Свобода лідер гурту «Широкий лан» Святослав Бойко. «Вся група, крім одного музиканта, приїхала по біометричних паспортах, і ніяких проблем на кордоні не було. Лише польський прикордонник спитався, куди ми їдемо і з якою метою. Коли я сказав, що ми – музиканти і їдемо виступати у Чехію, то він сказав лише «Класного концерту», вдарив печатку і все», – сказав музикант.
Своїми мелодіями слухачів дивували карпатська фанк-панк формація KoraLLi, одеські рокери з гурту «Друже, музико», київські гурти «Широкий лан» і TaRuta.
Чехи пам’ятають про 1968 рік
У Празі можливості познайомитися з ними і виступити на одній сцені чекали чеські колеги, групи Portless, яка виступала на Майдані у Києві, GnostaG і Maniac, лідер якої Їржі Бареш є постійним учасником акцій на підтримку України.
«Я почав підтримувати Україну, коли почався Майдан в Києві. Я цей момент дуже добре пам’ятаю, бо це були роковини смерті Яна Палаха, який запалив себе на знак протесту проти радянської окупації, і тоді я вперше познайомився з українцями, які живуть у Чехії. Я до того часу нічого про те, що в Україні відбувалося, не знав, і політикою не цікавився. Але з того часу ми разом беремо участь в ініціативі під назвою «Хочемо демократичну Україну!». Таким чином ми намагаємося підтримувати Україну на відстані, щоб вона витримала бій з цим злом, яке становить російська агресія», – розповів чеський рокер.
Свою першу пісню гурт Maniac заспівав на тлі відео документів з часів радянської окупації Чехословаччини у 1968 році, про яку молоді музиканти знають не лише з підручників історії, але і з історії власних родин, які постраждали через спротив режимові.
Про солідарність з українцями зі сцени празького театру Divadlo Archa, де проходив одноденний фестиваль, говорив і колишній чеський дисидент, а нині депутат Європейського парламенту Яромір Штєтіна. Він є одним з тих чеських політиків, які послідовно підтримують Україну і добре усвідомлюють її роль у протидії поширенню російської агресії далі, на захід.
Бійці на сцені і на передовій
Більшість українських музикантів, які виступали у Празі, знають, що таке російська агресія, не з розповідей. Лідер івано-франківської групи KoraLLiМишко Адамчак говорить, що на війні вже три роки.
«Я є добровольцем батальйону «Госпітальєри». Ми вивозимо поранених з передової. Раніше ми їздили зі зброєю, а зараз ми надаємо тільки медичну допомогу і витягаємо з-під обстрілів бійців», – розповів Адамчак.
Лідер гурту «Широкий лан» Святослав Бойко, який також часто буває на передовій, говорить, що серед європейців, яких він зустрічав, його позиція не викликала здивування.
«Нормальна людина розуміє нашу позицію: «Моя країна воює. На мою країну напали. Я свою країну підтримую!» Єдиний був випадок, коли мені одна німкеня говорила: «Святославе, тікай з України. Ти не повинен ані воювати, ані допомагати, бо війна – це дуже погано. Тікай у Німеччину, я тобі допоможу оформити документи на політичного біженця». Я не хотів її ображати, тому нічого не сказав. Але я об’їздив з концертами всю Європу і в кожній країні, куди я приїжджав, я зустрічав розуміння. І нормальні люди, які є патріотами своєї країни, нас розуміють», – пояснює Святослав Бойко.
Фронтмен одеської рок-команди «Друже, музико» Макс Трубниковговорить, що виступи українських співаків є важливим і для тих, хто на передовій, і для місцевого населення, яке залишається у зоні бойових дій.
«За ці вже три з гаком років і «Друже, музико», і інші гурти, які входять до «Музичного батальйону», дали вже понад 400 концертів саме на передовій, як для військових, так і для місцевого населення, бо це теж дуже потрібно. Бо потрібно творчо і мистецьки доводити людям те, що вони до того, можливо, і не знали. І це також допомагає і нашим воякам, бо від їхнього спілкування з місцевим населенням також багато залежить», – розповідає Трубников.
Водночас лідер групи TaRuta Євген Романенко вважає, що цю роботу значною мірою недооцінює держава.
«Слово і пісня – це дуже потужна зброя, – говорить він. – Це той сегмент, який є недооцінений нашою державою, на жаль, на відміну від ворога, який розуміє, що таке пропаганда. І вкладає туди мільйони доларів. У нас це все відбувається хаотично і лише за рахунок звичайних громадян, які розуміють значення слова і пісні під час війни. Тому ми їздимо, допомагаємо, відгукуємося на різноманітні запрошення перевірених класних друзів-волонтерів, які займаються не лише допомогою нашим військовим, але і їхнім дітям».
Громаду з заробітчан ще потрібно створити
Допомогу дітям українських військових, які загинули в зоні бойових дій на Донбасі, вже кілька років надають українські організації у Празі, зокрема і організатори фестивалю, недержавна організація «Українська європейська перспектива». Її активіст Володимир Теленько говорить, що ця діяльність згуртовує, але залишається і надалі справою кількох десятків активістів при тому, що офіційно кількість українців у Чехії сягає понад 100 тисяч.
«Звучить красиво, громада! Але цієї громади ми не спостерігаємо, бо ми бачимо вже кілька років, що є кілька десятків активістів, які одне одного знають, і це все. А де є всі решта, ми не знаємо. Ми дуже хочемо, щоб люди були не лише «на заробітках», але і змінили стиль свого життя, а з цим зміниться і ставлення до людей, які перебувають тут, що це є не лише заробітчани. Бо в нас є і музиканти, і історики, і науковці, і айтішники, але про них, на жаль, ніхто не знає. Тому мета – об’єднуватись, робити проекти саме для таких людей і показати їм, що відпочивати можна інакше», – говорить активіст, спеціаліст з IT-технологій Володимир Теленько.
Проте, попри рекламу і насичену програму фестивалю – воркшоп гри на трембіті, виставку сучасних українських плакатів та фотографій, показ документальних фільмів про Україну та благодійний ярмарок, – відвідати захід прийшло небагато людей. Крім того, що заробітчани традиційно не відвідують культурні події, далася взнаки і велика кількість українських акцій, що припала на кінець року.
За останні три місяці в Празі відбулося майже 70 українських акцій. Деякі з них відбувалися в один день і в той самий час. Так сталося і з рок-фестивалем, бо лише за кілька сотень метрів від театру «Арха» проходив показ фільму «Червоний», що завершував фестиваль «Тиждень українського кіно».
Автор: Марія Щур Радіо Свобода