“Відгомін забутого неба”- українського неба. Тематична зустріч з українськими кінорежисерами, яка відкриває погляд українських кіномитців на сучасне українське кіно, його важке минуле, нелегку сучасність і перспективи створення власного обличчя у світовому кіномистецтві. 

І. Сергій Марченко 
Сьогодні перше жовтня, осінь, хороший сонячний день улюбленої пори року в Празі.
Сьогодні і сумно мені, бо від’їхали в Україну дві чудові людини, два прекрасні режисери українського кіно, дві висоти української культури і мистецтва – Сергій Марченко і Станіслав Чернілевський.
Кожен з них – це ціла епоха зростання української автентичної творчості.
Бо кілька днів тому – у вівторок і середу відбулись їхні показові лекції на тему ”Відгомін забутого неба”.

Завдяки оперативній допомозі Терези Хланьової, яка забезпечила приміщення в Карловому універстиеті ми мали можливість прослухати цікаві лекції та подивитись деякі фільми від наших режисерів.
Лекція Сергія Марченка починалась з документального фільму ”Страта” – про вирубання здорового дерева – клена, в центрі Києва, дерева, яке було посаджене в 1937 році, і про його вирубання Сергій дізнався випадково, щоб зняти весь процес цієї страти, він посилає свого сина – оператора і камермана, і потім з цих відео монтує цілий фільм, сценарій до якого допридумав Іван Драч, 8-хвилиннний фільм вийшов трагічно – смутним, і, власне став метафорою української культури…

Звісно, що йшлося і говорилося про наше українське небо нашої культури, яке мало різні періоди зростання та занепаду, і яке досі тримають справжні творці та любителі мистецтва та культури.
Хтось своєю терпеливою роботою, творінням фільмів чи картин, хтось літературою чи поезією, хтось документалістикою чи публіцистикою, тощо, намагались і намагаються протистояти різним тоталітарним режимам, які притискають Україну в цілому і українську культуру в різних проявах.
На лекції ми взнали про етапи розвитку та найбільших спалахів українського кіно і його перспективи на сьогочасному міжнародоному кінополі. Ми мали можливість переглянути творчий шедевр Марченка ”Відгомін забутого неба” – фільм, власне, по назві якого отримав наш проект свій концепт.
Сергій Марченко розповів також про ті можливості українського кіно, які були радянським урядом знищені ще в зародку. Представив книгу, яка має мікровидання (тільки 100пр)., про репресованих кіноматографістів, включаючи сьогоденні – Олега Сенцова. (Книгу – один примірник можна позичити в мене для прочитання).
Ми дізнались про те, що є напарацьовано багато пізнавально -документального, історичного, культурного кіноматеріалу, який лежить в архівах, замість того, щоб йти до світу .презентувати нашу країну.
Тому приємною родзинкою був короткометражний фільм ”Як Джона Пола Джонса в козаки приймали”
Цікаві люди завжди несуть позитивні емоції та світлі відчуття, тому по закінченні.першої лекції ми вже тішились на наступну – від Станіслава Чернілевського.

ІІ. Станіслав Чернілевський. 
Станіслав Чернілевський, Поет, до геніальності якого сучасне покоління ще росте, Громадянин – його подвиг для нього – це не подвиг, але просто допомога, обов’язок перед своїми студентами, Учитель – ходяча українська енциклопедія культури, знаннями готовий поділитись і також постійно навчається сам, Людина – скромна, світла, відкрита, яка живе з Богом в душі, і легко вміщає у своєму серці любов до всіх, ласкавий і гуморний, чудовий речник і уважний слухач, і він же Творець, а що творить, то творить, здається і вві сні розбуди його, а він тут же вам видасть черговий влучний експромт.
Про Станіслава можн багато розповідати, але зараз хочу зупинитись на його двох виступах в Празі.
Перший – це була, власне, лекція на тему українського неба культури, яка теж відбувалась в Карловому університеті, 27 вересня, Станіслав нас завів до цікавих вуличок своїх речницьких варіантів, які звично викладає своїм студентам, не гублячи основну нитку теми – це як ми пов’язані з небесами, числами, з життям в різних проявах його. На прикладі Таємної вечері Леонарда да Вінчі, пан професор виклав свою версію пізнання світу, становлення української культурної спадщини, її особливості, і основні критерії відмінностей від інших, культур, особливо, від російської.

Найбільшим своїм життєвим чином Станіслав вважає повернення тіла Василя Стуса в Україну, і перепоховання його, про що він, як режисер, в тодішніх тяжких умовах, зняв документальний фільм ” Просвітлої дороги свічка чорна”, фрагменти з якого ми могли переглянути, щоб ще раз нагадати про страждницький шлях Поета Стуса, почути в записі його голос.
Тому більш оптимістичним продовженням вже був поетичний вечір самого Чернілевського, коли на наступний день в кав’ярні ”Синій Орел” ми мали змогу почути вірші у виконанні автора і презентацію його нової книги ” Silent Form´´, яка є біографічною і поетичною, є сповідальною і життєписною книгою, в якій надруковані абсолютно нові вірші Поета.
Книга вийшла в Україні поки що малим тиражом, буде продовжувати видаватись.

Хто не зміг прийти на ці вечори, правда, втратили шматок дуже смачно проведеного часу.
Так я ось думаю, що було би добре проводити і надалі такі лекцї чи вечори, аби бажаючі з української діаспори і не тільки вони – ми, могли спілкуватись з нашими митцями культури, бо це просто на часі вже давно.

Текст і фото : Зіна Гаврилюк 

Leave a Reply