Лист- сповідь із-за ґрат Лук’янівки


321[1]

Василь Данилів та Верховний архієпископом Києво-Галицький Любомир ( Гузар)

Лист від Данилів Василя Миколайовича- політичного в’язня режиму Януковича.

« 3 роки і 9 місяців в СІЗО… Боляче дивитись на сонце лише із-за ґрат, сумувати за дітьми, дружиною та рідними. Відчувати провину за горе і страждання  матері, дружини. Провину перед дітьми, яких не можу обняти, біль від не можливості бачити,  як ростуть моїх п’ятеро дітей, провина перед наймолодшим сином, якого бачив лише на фотографії.

Тюрма не зламала моєї сили волі і любові до рідної землі, навіть кам’яний мішок-карцер не вбив в мені бажання жити. Сумно і боляче, що старий режим, який мене сюди запроторив, спокійно прижився в нових умовах і функціонує далі а мої вороги намагались і намагаються перетворити Україну в «Малоросію». Три роки і дев’ять місяців я живу вірою у перемогу і надією на краще. Цю віру не вбили в мені катуванням та приниженням моєї гідності. Поразки виховують в нас силу духу. Я оптиміст, а оптимісти часто гірко розплачуються за свої переконання. Сьогодні моє життя в руках «замовника», і кількість моїх днів перебування за ґратами залежить від суми грошей, яка у нього залишилась. Ось така гірка правда нашої правоохоронної та судочинної системи. Правових механізмів захисту мене, як і тисячі невинних українців, котрі роками сидять за надуманими звинуваченнями, було позбавлено.
«Наш найбільший тріумф не в тому, що ми ніколи не падаємо, а в тому, що ми підводимось і йдемо далі»,– цьому вчив нас Конфуцій. Незважаючи на всі труднощі, я все ж вірю і мене не зламати. Вірю, що правда переможе, що Україна буде країною, в якій права і свободи її громадян, будуть захищені. Жаль мені за втраченим часом проведеним за ґратами, бо міг би його з більшою користю для людей використати. Я намагаюсь це робити і із застінків СІЗО через нашу громадську організацію « Українська Європейська Перспектива», яка з перших днів війни надає допомогу військовим, сім’ям Героїв, дітям – сиротам, вимушеним переселенцям. Завжди і в усьому шукаю позитивні емоції, зла і ненависті на своїх ворогів не тримаю, Бог їм суддя, а я вже їх давно простив. Бо ненависть лише залишає рубці на душі і спотворює людину, позбавляє її дару любові та  умиротворення.

Дякую Ліні Костенко за її «Коректну оду ворогам»:

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
 
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.»

 

Зичу Вам добра і любові

Ваш Василь Данилів

Лук’янівське СІЗО місто Київ

28 березня 2016року»