Особиста Думка

ДО МЕНЕ ОСОБИСТО ПРИХОДИВ ВІТАЛІЙ ЗАХАРЧЕНКО У ПОШУКАХ МІЛЬЯРДІВ ТИМОШЕНКО

By Грудень 19, 2016 No Comments

e0b0b1eb0d725265b4991e56fb6d01b8

Василь Данилів стояв за знаковими процесами, багато знає і немало відсидів у в’язниці. 

Вся інформація про нього обмежується його зв’язками з організованими злочинними угрупуваннями. Кримінальні журналісти називають його “Вася Чапай” і пов’язують з бандою Володимира Киселя, який загинув у ДТП. До 2012 року він був власником швейцарського енерготрейдера Korlea Invest, який заробляв серед іншого і на постачанні української електроенергії до Європи. Допоки ДТЕК Ріната Ахметова не перебрав цю функцію на себе. Він загравав з соціалістами та Юлією Тимошенко, мав спільні бізнес-інтереси з бютівцем Олександром Шепелєвим, який зараз є утікачем. Його обвинуватили в замаху на власника Родовід-банку Сергія Дядечка. Він відсидів майже чотири роки. Цей період зробив його дуже говірким. Данилів дав ексклюзивне інтерв’ю кореспонденту ТСН Ользі Василевській, в якому розповів про свій вплив на українську політику, а також бізнес-інтереси.

Василю Миколайовичу, давайте для початку визначимося з вашим процесуальним статусом.

– Я сьогодні обвинувачений у провадженні, яке слухається в Шевченківському суді. Ось уже 3,5 року ця справа не може бути розглянута по суті з різних причин. Уже кінець 2016 року, новий склад суду, залучено присяжних, знову змінився головуючий і все починається спочатку.

– Скільки часу ви провели в СІЗО?

– Майже чотири роки. Я приїхав 14 липня 2012 року до Києва. Був удома з родиною. Вночі заскочили різні спецслужби і почали проводити обшук.

– Що шукали?

– Не знаю, але нічого не знайшли, окрім якогось пістолета, який самі ж підкинули.

– Вас підозрюють у вчиненні замаху на Сергія Дядечка, банкіра, який був власником “Родовід Банку”, а нині є власником банку “Союз”. Ви з ним знайомі? Який між вами зв’язок?

– Я ніколи з ним не бачився і не мав стосунку до його банків.

– Я так розумію, підозра базується на тому, що ви знайомі з екс-нардепом від “Батьківщини” Олександром Шепелєвим, якого власне і підозрюють в організації замаху на Дядечка? А ви є нібито виконавцем?

– Так. Я Знайомий із паном Шепелєвим від 2009 року. Мене з ним познайомили Юлія Тимошенко та Олександр Турчинов. В їхньому партійному офісі на Турівській, 13. Юлія Тимошенко тоді балотувалась в президенти. З тією метою ми тоді і познайомились. Я на той час займався бізнесом і благодійністю.

– Тобто вас познайомили для подальшої кооперації та фінансування виборів Тимошенко?

– Не тільки фінансування, а й організації виборів на заході України. Це було в 4 областях, де була крихка позиція Тимошенко. Львівська обласна організація мала розпастися напередодні виборів. Тому Турчинов попросив мене і Шепелєва, який мав бути координатором між нами, посприяти вдалим виборам у західних регіонах. Я взявся за ту роботу, щоб не дати Партії регіонів повністю розвалити “Батьківщину”.

– Скільки грошей ви вклали, щоб врятувати ситуацію?

– Чимало (посміхається, – Ред.). Кілька мільйонів доларів. Але це були мої пожертви. Я хотів, щоб президентом була Тимошенко Мені навпаки тоді представники Януковича – Володимир Рибак, Віктор Балога і Олексій Азаров – запропонували кинути ту роботу, охарактеризували Тимошенко як аферистку, сказали, що ніякого пуття з неї не буде.

2ba1ea0891016d5a6c8fc201ccde1910

– І були праві?

– Мабуть, так. Я опинився в складній ситуації. З одного боку, регіонали мені запропонували декілька місць в прохідному списку ВР, залишити мій бізнес у спокої (експорт української електроенергії в Європу – Ред.) і фінансову винагороду. Мені чітко сказали, що все вирішено, вона програє з відривом в 15%. І коли вона програє, в мене почнуться великі проблеми. Але я пообіцяв Тимошенко і Турчинову, тому стояв на своєму і не зрадив їх. – А чому ви були таким неприхильним? – Я зробив ставку на Тимошенко. На жаль, сталось те, що сталось. Тимошенко програла з відривом 3%. Я попереджав її, що, наприклад, Наталія Королевська вже давно співпрацює з регіоналами в Луганську, тому справи не буде. В ніч виборів в готелі “Хайят” залишились найближчі до Юлії Тимошенко люди – Олександр Турчинов, Йосип Вінський, Олександр Пономарьов. А всі інші почали перебігати з “Хайяту” до “Інтерконтиненталю”, де був штаб Януковича. Просто наввипередки (сміється, – Ред.) Ми спостерігали ці біги з вікна.

– Як вам віддячила Юлія Володимирівна за вашу відданість?

– Та ніяк. Ми ще кілька разів зустрічались з Тимошенко, Турчиновим і Шепелєвим. В 2010 році я залишив Україну, переїхав до Праги, створив організацію, яка мала б захищати інтереси української опозиції в Європі. Ця організація називається “Українська європейська перспектива”. Офіс базується в Празі на вулиці Політичних в’язнів.

– І ви всіх в’язнів там пригріли?

– Можна сказати і так. Ми створили цю організацію разом з колишнім міністром економіки Богданом Данилишиним (нині голова Ради НБУ, – Ред.). Він уже тоді був оголошений у розшук владою Януковича і арештований у Празі. Нас там моніторили співробітники спецслужб України. Вони стежили за нами та офісом. Навіть кілька разів ми відбивали спроби проникнення до офісу через вікна, двері.

– Кого конкретно ловили?

– Я не цікавився. Мені шкода тих хлопців, які були відряджені туди і робили ту брудну роботу.

– Після Данилишина у Празі вирішив сховатись і Олександр Тимошенко. Він має там бізнес і ви допомогли йому отримати політичний притулок?

– Так. Всі ці люди, які отримали політичний притулок, проходили через наш офіс. Це Данилишин, чоловік Тимошенко, декілька депутатів і адвокатів. Нам їх усіх відправила партія Батьківщина, вони не падали на нас з неба.

– А завдяки чому у вас в Чехії такий вплив і на місцевих політиків, в тому числі? Багато в пресі писали про те, що ви в лихі 90-ті роки торгували людьми та наркотиками, і таким чином обслуговували чеську еліту.

– Я читав про те, що ви говорите. Я проживав довгий час в Празі, одружився. Весь мій бізнес був централізований у Празі. У мене була компанія, яка досягла обігу 1 мільярд доларів на рік. Я кредитувався багатьма європейськими банками. Якби я мав стосунок до сумнівних оборудок, ніхто б мені кредити, більш ніж на 100 мільйонів доларів без гарантій, не надавав.

– Повернімося до політики. Тимошенко арештували. А ви хотіли впливати на політичне життя в Україні. Яким чином?

– Я домовився з Олександром Морозом, тодішнім лідером Соцпартії, що я стану її інвестором напередодні виборчої кампанії 2012 року і доведу Соцпартію до прохідного бар’єру в ВР у 5-7%. Ми б розмили голоси Компартії та Партії регіонів. Про мої наміри забрати Соцпартію були поінформовані Турчинов і найближче оточення Тимошенко. Я підписав цей договір з Олександром Морозом і Петром Устименком 9 липня 2012 року. Мене одразу обрали головою передвиборчого штабу Соцпартії.

– А що то була за історія з майором Мельниченком, який на час купівлі вами Соцпартії мав їхати до США давати якісь свідчення?

– До мене його привели Тимошенко та Данилишин. Сказали, що Мельниченко може розказати щось нове у справі Тимошенко і Щербаня. Я нагадаю, тоді за задумом Януковича, якщо б Тимошенко вийшла з в’язниці у газовій справі, їй планували висунути ще одну підозру щодо вбивства Щербаня. Після купівлі Соцпартії я повернувся до Праги, де на мене вже чекав майор Микола Мельниченко. За нашою домовленістю, він мав летіти до США, де дав би свідчення в американському Мін’юсті про те, що Юлія Тимошенко не має жодного стосунку до вбивства Щербаня. Свідчення він мав давати як свідок. Він надав нам записи цих своїх плівок, ми їх підготували, розшифрували. Ми почули на плівках (справжні вони, чи ні, мають сказати фахівці), голоси Януковича та Кучми. З цих розмов ми зробили висновок, що до вбивства Щербаня мали стосунок якісь люди з Донеччини, але аж ніяк не Юлія Володимирівна. Скоріше за все, цей шлях йшов до самого Віктора Федоровича. Ми вирішили звернутися до Мін’юсту США, що в нас є свідок, який може спростувати причетність Тимошенко до замаху. Привезли Мельниченка до нотаріуса, де він нотаріально завірив свої свідчення. Адже ми знаємо, що майор дуже мінливий: сьогодні говорить одне, а завтра – протилежне.

– Скільки коштували такі послуги майора?

– Я йому нічого не платив, тільки за перельоти. А хто йому платив – я не знаю.

– А що було далі?

– Він мав квиток і повинен був би вилітати до США, щоб дати покази американцям. Це звело би до нуля наміри регіоналів обвинуватити Тимошенко. А після цього ми розгорнули б медіа-кампанію і прийняли Мельниченка в Соцпартію. За нашими підрахунками, після додаткових фінансових вливань, Соцпартія мала б пройти на виборах прохідний бар’єр. Принаймні, найнятий мною Сергій Гайдай, прогнозував це. Але…14 числа я прилітаю в Київ до себе додому і мене арештовують.

– Як ви пов’язуєте дві події: прес-конференція Мельниченка, яка не відбулася, та ваш арешт?

– Одразу після мого арешту, до мене приходили дивні люди, які вимагали, щоб я зв’язався з Мельниченком і відмовив його летіти до США. Я робив вигляд, що нічого не знаю, “моя хата з краю”. Я  нікому не дзвонив. Мені сказали, що самі його відмовлять їхати. Вже у в’язниці я ввімкнув телевізор і побачив, як Мельниченко збирає в Києві прес-конференцію, де говорить, що це саме Тимошенко причетна до вбивства Щербаня, і крутить якісь плівки. Я мало не впав! Це щастя, що ми задокументували всі свідчення, завірені нотаріально. Я гадаю, що Мельниченка переманили, перекупили, знайшли якісь засоби впливу. На мою думку, через його дружину. Наталю Родзинську.

– А може бути таке, що він вас здав?

– Я думаю, що так. Нас хтось здавав – це 100%. Вся інформація витікала з вузького кола і доходила особисто до Януковича. Це або майор Мельниченко, або в дійсності нас прослуховували.

– З ким ви сиділи з цікавих людей?

– З Сергієм Бутом, який підозрювався в викраденні черниць у кримінальному провадженні про спробу церковного перевороту. Він стверджував, що його та Драбинка підставили. Зі слів Бута, це було інсценовано людьми, які хотіли підставити Драбинка, аби той повпливав на Митрополита Володимира. Ще я сидів з Юрком Сиротюком. Володимира Зіневіча зустрів, який був затриманий у справі купівлі південно-африканського вугілля. На спецпосту сидів із Ігорем Мосійчуком. Павлюченки сиділи поруч. Моя камера була №158 в Лук’янівському СІЗО, в якій сидів, до речі, нинішній генпрокурор Юрій Луценко.

– І як, гарні там умови?

– Ну, як сказати… Є таке поняття “в’язниця у в’язниці”. Це там, де спецпости і пожиттєві камери. Там в футбол не пограєш, книжку не почитаєш, і більше, ніж годину не погуляєш. Я вже мовчу про телевізор та інші привілеї. Ви потрапляєте до такої атмосфери, де постійно, весь час вам говорять, що ви є ніхто. Всіма методами. Ви можете скаржитись, писати клопотання – все це даремна справа. Якщо система хоче вас зламати – вона зламає. Дуже мало людей витримують. Я сидів у Кривому Розі, начальник оперчастини був такий собі Андрійчук. Я був там більш як півроку на спецпостах. Цей Андрійчук каже мені на прощання: “Ви єдиний, хто виїжджає звідси, не написавши явку з повинною. У нас явка з повинною – 100%”. Було різне: і бійка зі співкамерниками, і спроба штрикнути ножем… Всередині є люди, яких називають “пресовники”. Про них знають генпрокурор і навіть президент. І всіх, кого треба зламати, звозять в “прес-хату” і там їх ламають. Я потрапляв до такої прес-хати, де один співкамерник два тижні сидів у тазику – спав, їв, на карачках два тижні сидів. Я почав за нього заступатись. Я досі пам’ятаю його очі, які шукають захисту, допомоги. Ось спеціально до Кривого Рогу в СІЗО звозять людей, яких треба зламати. Воно спеціально створене під такі тортури. Для дачі свідчень, для переоформлення бізнесу тощо.

-А вас туди навіщо відправили?

– Щоб я обмовив себе та людей з “Батьківщини”. До мене приходило багато людей. Наприклад, особисто Захарченко (Віталій, тодішній міністр внутрішніх справ, – Ред). А  спочатку до мене прийшов заступник начальника головного слідчого управління ГПУ Олександр Пушкар (показує документ, – Ред). Цей Пушкар був керівником справи Тимошенко. Уявіть собі, де я підозрюваний в замаху на Дядечка, і де Пушкар – зі справою Юлії Тимошенко. Пушкар і Захарченко запропонували мені під телекамери вилити весь бруд, який вони мені напишуть на Юлію Тимошенко, розвернутись, сісти в літак і залишити Україну назавжди. Це була така пропозиція.  І випитували мене: де рахунки Тимошенко, де мільярди, де їх ховають. Я їм не дав жодних свідчень. Я поняття не маю, де хто тримає мільйонні рахунки. Всі ці спроби не дали жодних результатів.

– Може, не сказали, але знаєте?

– Це не тільки Захарченко і Пушкар запитували. Вони мене спеціально возили по всіх тюрмах в Україні: в Донецьку, Кривому Розі, Києві, Житомирі. В Донецьку мене вивозили і хотіли інсценувати втечу і вистрілити мені в спину. Також я сидів в камерах, де мене хотіли зарізати, підрізати. Різне було, я навіть не хочу, щоб це було десь оприлюднено. Коли вони нічого не добились, відправили до мене представників якоїсь детективної компанії “Lawrence and Gregor” з офісом у Лондоні. Їх було троє. Вони показували посвідчення співробітників ЦРУ і Мосаду, шість разів вільно заходили до мене в слідчий ізолятор. Це все зафіксовано (показує документ, – Ред.). Я подав звернення в ГПУ, але донині не отримав жодної відповіді. Як я зрозумів, це були найняті колишні співробітники спецслужб, які їздили у всьому світі і на замовлення Януковича шукали мільярди Тимошенко. Казали, що вони моніторять фінансування тероризму. І наполягали, щоб я видав, де тримає гроші Тимошенко. Але ж я не знаю. Вони казали: ми знаємо, що вона має кілька мільярдів, які тримає на рахунках, пов’язаних із терористичними угрупуваннями. Вони також запитували, чи знаю я турка за походженням Аксоя Ерджумента Шеріфа. Я лише зазначив їм, що знаю чоловіка Тимошенко Олександра, який все життя присвятив бізнесу і ніколи не ліз у політику. Його максимальний капітал я оцінюю у максимум 30-50 мільйонів доларів і ні про які мільярди не йдеться.

– Так де мільярди Тимошенко? Зараз уже можете сказати?

– Цих мільярдів немає в природі! Я не вірю. Це все блеф. Всі прибутки ЄЕСУ давно закінчились.

– То ви сиділи, писали листи Тимошенко, Турчинову з проханнями посприяти вашому звільненню?

– Так, сидів, писав. Результат – нуль. Декілька разів мені передавали “вітання” від певних людей, і все. Може тому, що начебто були якісь “плівки Шепелєва”, на яких він записав Турчинова, Тимошенко… Але я до тих плівок не маю жодного стосунку. Не я познайомив їх з Шепелєвим, а вони мене з ним! І я ніколи не чув ці записи. Чи є вони, чи ні – не знаю. А чи був хлопчик?

– А з Шепелєвим коли ви бачились востаннє?

– Випадково, коли він був в Лук’янівському СІЗО. – А чому йому вдалось втекти, а вам – ні?

– Я не знаю, чи він втік, чи його вкрали. Він заснув, а прокинувся вже в Москві. Його там арештували. Потім відпустили. Десь він ходить Красною площею. Але після того я з ним не спілкувався.

– За матеріалами провадження, він вам дав вказівки здійснити замах на Дядечка. Вам і ще трьом якимось людям.

– Це ті люди були – один мій охоронець, а другий – мій водій. А третій взагалі випадковий. Оце всі люди.

– Хто з них стріляв у Дядечка?

– Спочатку вони – за версією – робили, що це була інша людина. Не я. А був там цей охоронець, який у мене. Але він був охоронець по дому. Ну, знаєте, вдома там прибирав. І вони його робили за цією версією – це можна побачити – що це він скоїв цей замах. Але він сам сліпий. За природою. Недобачає. Має ваду.

– Навіщо вам потрібен сліпий прибиральник-охоронець?

– Він охоронець у моєму помешканні. Не охоронець, а прибиральник: косив траву, прибирав довкола.

– Так він же сліпий. Як?

– Ну він бачить траву і сміття. Але от шоферувати вночі він не може. Розумієте? І вони його роблять, що це він виконавець. Від самого початку, як тільки це все почалося. Ліплять йому це ДНК на тому автоматі, який знайшли. А виявляється пізніше, що він сліпий. І слідчий говорить: “Блін, що ж ми написали? Ну який він стрілець, якщо він є сліпий?” Це нонсенс. І роблять, що цю роботу виконував я.

– А знайшли реальних виконавців? Чи ви досі є виконавцем?

– Досі я є обвинуваченим у цій справі.

– Тобто ви під домашнім арештом?

– Я перебуваю поза судом наразі і зобов’язаний бути присутнім на всіх засіданнях суду, що я роблю. За законом Савченко я відсидів майже вісім років. Не я один, а мої хлопці також. Я весь час домагався того, щоб отримати нормальний склад суду. Що таке нормальний? Це який буде незаангажованим, тому що суди працюють у двох напрямах: перший – або зателефонує хтось із владних кабінетів і скаже, яким має бути рішення. Другий – або суддя заангажований у якомусь фінансовому процесі.

– Так, а вам шкода було заплатити?

– До мене приходили одразу після Революції представники деяких політичних груп.

– Давайте їхні прізвища.

– Дійдемо і до тих прізвищ, не все одразу. І пропонували мені дати 3 мільйони доларів для того, щоб я вийшов. Я їм передав, що я буду сидіти стільки, скільки потрібно. Долара не дам. Цента не дам. Потім ціна спустилася з трьох до двох мільйонів. Потім взагалі дійшло до смішного – до 500 тисяч доларів. Я їх просто попереджував: я не дам жодного долара ні старій владі, ні новій владі, ні тій, що буде – нікому. Ось і все. Я домігся під час всіх цих судових засідань того, що до справи включать суд присяжних. І коли я домігся, склався суд присяжних, я попросив тільки одного: візьміть, будь ласка, термін, скільки вам потрібно – місяць, два, передивіться всі 46 томів цієї справи, яка є в суді. Якщо ви знайдете хоча б один доказ моєї вини, тоді, будь ласка, я готовий – давайте мені термін, я поїхав. Але якщо немає – ухваліть належне рішення. І вони взяли термін два місяці, вивчили справу і на перше засідання винесли ухвалу “Звільнити”. І так я вийшов на волю без жодного долара. Без одного цента. Я нікому не заплатив, ні прокурорам, ні суддям, ні політикам – нікому. – А хто приходив до вас гроші просити? З Міністерства юстиції? – Це вже пізніше. Це старі мої знайомі з такої партії “Фронт змін”.

– Тобто ви їм не платили? Чи платили, а вони нічого не вирішували?

– Ні, я їм не давав.

– А чому?

– Тому що у мене була така позиція – не заплатити нікому ні одного долара. Як була, так і залишається.

– Тобто в нас ходять ходоки з Міністерства юстиції і пропонують людям за гроші звільнитися від покарання?

– У нас після революції два-три тижні не ходив ніхто. Всі сиділи в очікуванні. Рівно через місяць почали ходити прокурори і пропонувати ті самі схеми, які були раніше. Не тільки до мене, а до всіх. “Скільки ти сидиш? – Рік. – Скільки стаття? – П’ять. – Окей, що там в тебе, ага – десяточку нехай адвокат занесе і все гаразд. Не занесе – будеш сидіти всі п’ять”. І це не змінилося досьогодні. Зараз, може, якщо Луценко прийшов, ну я просто перестав вже відстежувати, може, щось змінилося. Але за Шокіна було, за Яреми було і за Махніцького було.

– Проте за Пшонки не було. Вам же не пропонували гроші за звільнення.

– За Пшонки було також. Але щось інше мені пропонували – стати свідком в суді проти Юлії Володимирівни.

– То ви здійснювали замах на Дядечка чи не здійснювали?

– Я не здійснював жодного замаху. Я це буду доводити в суді. Подумайте, навіщо мені це: в мене є бізнес, статки, політичні амбіції. Навіщо мені брати автомат, йти і в когось стріляти? Який мотив?

– А хто здійснював замах?

– Та хрін його знає.

– Шепелєв?

– Я не знаю, хто його здійснював, я поняття не маю, хто його здійснював.

– Дядечка хотіли прибрати як свідка у справі про розкрадання “Родовід Банку”, так?

– Я не мав до того банку жодного стосунку.

– А ви ж кум Шепелєва.

– Ні, стоп, я ніякий не кум Шепелєва. Він мені ніякий не кум. Я почав розбиратися в дійсності в справі “Родовід Банку”. Вже хочеш – не хочеш, а мусиш розбиратися. Хоча я з цим банком не мав нічого спільного. Моєї ноги у його філіалі не було. Я дослідив, що ці кошти були розкрадені ще до Шепелєва. Це коли ще був пан Дядечко власником цього банку, і вони чудово співпрацювали, робили чудові великі реклами, виставляли Сергія Бубку як рекламу і крали собі по-тихеньку. Коли прийшов час, вони хотіли цей банк продати, не влізло, тому що там була пустишка, тільки на паперах. Повідомили про це Бубку. Сказали: все, якщо ми не отримаємо рефінансування, то пан Бубка вже не буде пан Бубка, а він буде вже просто аферист. І пан Бубка прийшов до Юлії Володимирівни, упав на коліна і казав: “Юлю, допоможи, я аферистом не хочу бути. Бо в банку дірка”.

– То це Бубка зробив дірку чи Дядечко?

– Зробили працівники і власники цього банку, в тому числі і Дядечко. Воно все є на паперах.

– Повісили на Бубку?

– Так не повісили на Бубку. А сказали йому: якщо ми не отримаємо рефінансування, то ці черги, які є, побіжать до тебе додому, бо ти є власником банку теж. І пан Бубка побіг до Юлії Володимирівни й упав на коліна. Разом з ким він там бігав, я не знаю. Але це моє логічне мислення підказує. “Юліє Володимирівно, врятуй мене, я високо стрибаю, я в Олімпійському комітеті. Я ж обіцяв, що все буде кошерно. Що все буде чудово, що ваші гроші тільки будуть прибувати, а вони – бах! Упали! Їх немає. Декілька мільйонів, порожній банк”. І Юлія Володимирівна змилувалася над тим паном Бубкою і ухвалила рішення націоналізувати Родовід-банк і надати йому певні преференції. І пан Бубка легенько: “Фух, слава Богу, я вже пан Бубка, у мене там Олімпійський комітет, я стрибаю добре. А далі вже там розбирайтеся”. І там, мабуть, присмокталися вже далі п’явки, які смоктали з того банку.

– Шепелєв?

– Це вже я не знаю.

– Ваша думка?

– Моя думка – в тому пов’язані усі.

– Усі – це хто?

– Усі політики, які сьогодні є у нас при владі. Для мене є величезне запитання: чому донині немає результатів розслідування кримінального провадження щодо розкрадання коштів з “Родовід банку”.

– Навіщо і кому ви давали гроші на Революцію Гідності?

– Сидячи в СІЗО, сидячи на спецпостах, я фінансував Майдан. Так. Гроші йшли через Чехію. Я заплатив стільки, скільки міг. (За неофіційною інформацією, йдеться про приблизно 3 мільйони доларів, – Ред.)

– Це означає, що ви хочете мати політичне майбутнє?

– Поки що ні. Але я придивляюсь до різних політичних груп. Підтримую контакт із Романом Безсмертним, він мене нещодавно запросив на з’їзд Аграрної партії. Зараз я незалежний. Якщо б я зараз пішов у політику, мені потрібно приблизно 50 мільйонів доларів. В мене таких грошей поки немає.

– А з ким ви спілкуєтесь з чинної влади?

– Зустрівся майже зі всім, окрім Тимошенко та Арсенія Яценюка. Найбільше мене вразив народний депутат Сергій Пашинський. На мою думку, революція надломила його психіку.

– А от із кимось із колишньої Соцпартії підтримуєте стосунки?

– Хотів би поспілкуватись із Миколою Рудьковським, але він десь втік – до Німеччини чи Франції. З Морозом я не зустрічався, це було б безпредметно, оскільки він втратив вплив на партію і все перейшло до Рудьковського.

– Кажуть, у вас є гарні зв’язки в кримінальному світі.

– Це брехня. Я зібрав відповіді зі всіх правоохоронних органів – СБУ, прокуратура, МВС – про те, що я ніколи не був притягнутий до кримінальної відповідальності, не був в оперативних розробках.

– А як же банди Киселя, Рибки, де ви нібито брали участь?

– Я був знайомий з Володимиром Кисельом. Це правда. Я був у керівництві Федерації греко-римської боротьби. Але це хіба вказує, що я був у нього в ОПГ?

Не означає. – А з Семеном Могилевичем знайомі?

– Я з ним познайомився в Будапешті. Мені потрібно було врегулювати деякі питання поставок на Ікарусний завод. А там всі питання вирішував Семен Могилевич. Це була середина 90-х. Більше я його не бачив.

– Як гадаєте, є вплив Семена Могилевича на силову гілку влади в Україні? Це Балога казав.

– Балога – хороша людина. Але коли вип’є зайву чарку, багато чого говорить

– Тільки-но ви вийшли з тюрми, одразу почали писати, що ви плануєте захопити “7 кілометр”?

– Дійсно, до мене звернувся родич акціонера – Віктор Добрянський, запропонував долю в бізнесі. Я на це погодився. Я, оцінивши всі ризики, які є в “7 кілометрі”, проаналізував, і вийшов з цього проекту. У нього багато судових процесів, які потребують дуже багато коштів на адвокатів, експертизи. На сьогоднішній день ніхто туди не вклав жодної копійки, тільки вибирали звідти. Я думаю, за деякий час “7 кілометр” збанкрутує.

Чому у вас тут так багато охорони? Від Юрія Іванющенка готуєтесь захищатись (колишній орендар офісу на пров. Рильському)?

– Та ні, у нього закінчився термін договору. Договір був підписаний з Родовід-банком. Власник цього об’єкту здав його в оренду Родовід-банку, а банк уже здав його Іванющенку. Коли сюди зайшли революційні сили, частину переламали, і тут “квартирували” декілька організацій – Корчинський, ветерани АТО і спілка нацменшин Вірменії. Я звільнився з в’язниці і першим ділом захотів сюди повернутись, бо я вкладав сюди свої кошти. В мене ж офіційний договір, підписаний з власницею цієї нерухомості (дружина Олександра Шепелєва, Галина, – Ред.)  Я тут перебуваю на правах, наданих мені як юридично, так і понятійно. Я вклав сюди гроші, це моє приміщення приблизно на 50%. – А для чого вам цей офіс? – Я створив нову компанію і хочу все почати спочатку.

Розмовляла Ольга Василевська  TCH

Leave a Reply