Цього року до табору приїхали старші діти. Ми все ще називаємо їх дітьми, хоча й розуміємо, що це вже не зовсім так. Це молоді люди, юнаки і юначки. Багато з них вже знають, чого саме хочуть завтра, за рік і за десять років. Вони мають свої амбіції, прагнуть своїх висот. У них за плечима вже є суттєвий досвід. У кожного свій власний. І кожен із них робить свої серйозні та часто дорослі висновки. І саме тому ці “маленькі дорослі” настільки незвичайні і настільки цікаві кожному з нас.

Ми раді привітати їх у нашому таборі! І маємо надзвичайне щастя, що можемо подарувати їм тиждень насиченого відпочинку в Чехії!

Аня Гречана

16 років

Аня – дівчина із міста Черкаси, єдина донька Тетяни і Володимира Гречаних.
Людина творча і спортивна. Серед своїх хобі називає танці і співи, а також катання на велосипеді. Любить Аня і спорт в цілому, веде активний спосіб життя.

Батько Ані – Гречаний Володимир Володимирович, народився у місті Вознесенськ Миколаївської області. Мав звання прапорщика і служив на посаді помічника начальника відділення забезпечення спеціальними засобами у навчальному центрі підготовки молодших спеціалістів. Загинув у Маріуполі Донецької області 14 червня 2014 року у віці 36 років.

На околиці Маріуполя, в районі заводу «Азовсталь», із засідки було обстріляно колону автомобілів Державної прикордонної служби України. Обстріл вели з автоматів, гранатометів та снайперської зброї. Володимира смертельно поранило, коли постріл з гранатомету влучив у кабіну вантажівки, в якій знаходився військовослужбовець. Він помер на операційному столі у Маріупольській міській лікарні. Боровся за життя до останнього – його серце запускали двічі.

У ході протистояння разом з Володимиром загинули майор Зайцев М. В., майор Вінніченко В. П., старшина Єпіфанов С. П. та співробітник Островський О. О., ще семеро отримали поранення.

Гречаного Володимира Володимировича поховали на малій батьківщині у місті Вознесенську Миколаївської області.

Влада Бабич

15 років

Влада – тендітна і патріотична дівчина, котра їде до нас із Києва. Одна з трьох дітей Лариси та Ярослава Бабич.

Батько Влади – Ярослав Бабич – брав активну участь у подіях на Майдані, потім став одним із засновників і головним юристом полку «Азов». У липні 2015 року його було знайдено повішеним.

Справу закрили як самогубство. Утім, вдова Ярослава Лариса Бабич та юристка-кримінолог і кандидатка юридичних наук Анна Маляр говорять про неспівпадіння фактів в основній версії слідства.

Андрій Воробець

13 років

Андрій – юний патріот із Чернівців. Один із двох синів Воробця Степана Степановича.

Батько Андрія Степан носив горді звання: Капітан Збройних сил України, командир розвідувальної роти штабного батальйону 24-ї окремої Залізної механізованої бригади Сухопутних військ ЗС України. І мав позивний «Яструб».

Він загинув 19 червня 2014 року в районі селища міського типу Ямпіль та села Закітне Лиманського району Донецької області під час виконання бойового завдання. Завданням було висунутись у глиб територій, тимчасово контрольованих бойовиками, знищити укріплення і звільнити населені пункти. Військовослужбовці 24-ї окремої механізованої бригади вступили у бій з російсько-терористичними угрупуваннями. Унаслідок бою близько 30 військовослужбовців отримало поранення різних ступенів тяжкості та 7 військовослужбовців загинуло – серед них і капітан Воробець.

Степана поховали на Центральному міському кладовищі міста Коломия.

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького І ступеня (21.08.2014; посмертно).

Ліля Зайцева

14 років

Ліля – юначка з Первомайська Миколаївської області.

Її батько - капітан, начальник інженерної служби Зайцев В’ячеслав Валерійович - отримав вогнепальні поранення під час виконання бойового завдання 17 вересня 2014 року. Отримавши наказ від командира частини провести інженерну розвідку мінних полей, капітан Зайцев разом із двома солдатами вирушив на завдання. На жаль, капітан задів розтяжку невідомого походження, і був госпіталізований разом із одним зі своїх солдат.

Сьогодні він боеться за повернення до звичайного життя.

Данило Калінін

14 років

Данило – юнак із Запоріжжя, один із трьох дітей Калініна Сергія Володимировича.

Батько Данила Сергій був солдатом 93-ої окремої механізованої бригади. Він загинув 29. 08. 2014 року в Іловайському котлі. Сергія було опізнано аж за рік, у вересні 2015, за тестами ДНК.

Сергій входив до складу розрахунку зенітної установки, облаштованої у кузові вантажівки ЗІЛ-131. Загинув під час виходу з Іловайського котла так званим «Зеленим коридором» на дорозі поміж селами Кутєйніково та Осиково. Він стояв біля зенітки та був застрелений снайпером. Незабаром машину було підбито і ті, хто їхали на ній, пересіли на іншу. В авто залишились тіла Андрія Денщикова та Сергія Калініна. 31-го серпня машину з тілами загиблих було підірвано сепаратистами. Рештки героя були зібрані пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»).

Сергій був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня і орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» III ступеня.

Ірина Калюжна

17 років

Ірина їде до нас з Луцького району. Вона навчалась у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Героїв Небесної Сотні. Обожнює географію, математику, українську мову.

Також Ірина захоплюється хендмейдом - любить виготовляти різні вироби власноруч, наприклад, новорічні іграшки, вироби з бісеру, і паперу.

Ірина любить мандрувати і пізнавати нове, мріє колись потрапити до Іспанії та Франції, дуже хоче побачити Ейфелеву вежу.

Батько Ірини Дмитро Дмитрович Калюжний (Гончарук) був старшиною, командиром відділення, заступником командира зенітного артилерійського взводу 4-го механізованого батальйону 24-ї окремої Залізної механізованої бригади, в/ч А0998, місто Яворів.

Дмитро ніс службу в зоні проведення антитерористичної операції, зокрема в районі населених пунктів «Бахмутської траси» на Луганщині. 20 березня 2015 року під час перевірки території та обходу рубежів оборони взводного опорного пункту (ВОП, 29-й блокпост), поблизу селища міського типу Новотошківське підірвався на «розтяжці» в районі шахти «Пролетарської». На жаль, від отриманих поранень він помер у лікарні Сєвєродонецька.

Святослав Лущик

14 років

Святослав – львів’янин і молодий футболіст!

Батько Святослава - Віктор Федорович Лущик - був молодшим сержантом, гранатометником 1-го механізованого взводу 4-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 24-ї Залізної імені князя Данила Галицького окремої механізованої бригади (Яворів) ОК «Північ» Сухопутних військ Збройних сил України.

Він загинув 11 липня 2014 року поблизу села Зеленопілля Свердловського району Луганської області, у віці 35 років. Близько 4:30 години ранку 11 липня російсько-терористичні угрупування обстріляли з РСЗВ «Град» блок-пост українських військових, в результаті обстрілу загинуло 19 військовослужбовців, серед них і Віктор Лущик.

Віктор – кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступня (14.03.2015; посмертно).

Після загибелі батька, мама Святослава відмовилася від дитини, дідусь з бабцею стали його опікунами.

Юліан Ралюк

17 років

Юліан – з міста Володимир-Волинський у Волинській області, має сестричку.

Юліан любить собак і котів, має пса і вдома. Також юнак захоплюється бойовими видами спорту. Він навчається в Агротехнічному коледжі – там здобуває правничу спеціальність. У майбутньому Юліан хоче стати юристом, тож робить усе для того, аби опанувати цю сферу. Говорить, що якби мав змогу дієво впливати на долю рідної держави, то передусім боровся б з корупцією.

Майор Збройних Сил України Віктор Хмелецький був для Юліана вітчимом. Хлопчина дуже сумує за Віктором і у всьому намагається його наслідувати.

Він загинув під час мінометного обстрілу російсько-терористичними угрупуваннями колони техніки українських військових поблизу села Саурівка Шахтарського району Донецької області в ході боїв за висоту Савур-Могила 28 липня 2014 року, назавжи залишившись 36-річним.

Віктора поховали на кладовищі міста Володимир-Волинський.

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (21.10.2014; посмертно) та відзнакою Володимир-Волинської міської ради «За заслуги перед містом Володимир-Волинський» (29.10.2014; посмертно). Також Віктор – Почесний громадянин міста Володимира-Волинського (24.04.2015; посмертно).

Богдан Рівний

14 років

Богдан - з Тернопільської області, він має трьох братів. Хлопець – людина творча, він дуже любить малювати.

Його батько Василь Рівний був поранений 12 травня 2015 року.

Він отримав важку мінно-вибухову травму усіх частин тіла: голови, шиї, ніг і рук з множинними осколками, які й до цього часу не дають йому спокою. Та видаляти їх небезпечно для життя. Василю дали інвалідність 3-ї групи, пересувається він з ортезом.

Незважаючи на те, що батько ледь залишився живим, найстарший син Андрій приймає рішення також служити Україні і у свої 18 років підписує контракт з 44-ю ОАБр - він виконує функцію артилериста на Сході.

Василь ніколи не здається, маючи важке поранення та сильні болі, від яких інколи аж втрачає свідомість, він працює. Разом з дружиною виховують ще 3 молодших синів та доглядають за великим домашнім господарством.

Сергій Цигикал

17 років

Сергій приїде до нас з міста Володимир-Волинський. Він - надзвичайно творчий юнак: закінчив художню школу і дуже любить малювати, грає на гітарі. Також Сергій захоплюється спортом, особливо бскетболом і тяжкою атлетикою.

Батько юнака Олексій Миколайович Цигикал був підполковником і командиром бригадної артилерійської групи 14 окремої механізованої бригади.

Дивізіон реактивних систем залпового вогню «Смерч» під керівництвом Олексія брав участь у ліквідації терористів та десятків одиниць бойової техніки, ворожих укріплень, складів озброєння та військового майна. Олексій тричі зазнавав поранень у боях, а смертельні поранення довелось отримати у автомобільній пригоді, коли повертались з військовими на полігон, на трасі Городище-Рівне-Старокостянтинів. Він помер 16 квітня 2015 року у лікарні міста Рівне від отриманих травм.

Сергій Шишолик

15 років

Сергій - з Волинської області. Хлопець навчається в 11-му класі, до навчання відноситься з ентузіазмом. Найбільше йому до вподоби точні науки, такі як математика, фізика, інформатика. Цікавиться хлопець також англійською мовою. Трохи складніше даються йому хімія та фізична культура. У позаурочний час Сергій вивчає мови програмування, тому що в майбутньому мріє бути програмістом.

Сергій також - людина твоча. Юнак також захоплюється грою на музичних інструментах, зокрема на піаніно та гітарі. Він уже закінчив музичну школу по класу фортепіано, і тепер із задоволенням відвідує гурток із гри на гітарі.

Батько Сергія Василь Серафимович Шишолик, боєць 59-тої окремої мотопіхотної бригади, трагічно загинув 15 лютого 2016 року в районі села Бахмутське, Бахмутського району Донецької області.

У нього залишились дружина, троє дітей та двоє онуків.

Наша група таких уже дорослих дітей!
Літні “Чеські канікули” 2018